Ветерани розвінчуємо міфи : Міф 3. Де протезуватися краще – в Україні чи за кордоном?
Активні бойові дії та російські обстріли завершилися для багатьох українських військових і цивільних втратою кінцівок. Під час повномасштабного вторгнення протезів потребує значно більше українців, порівняно з 2014-м, коли росія тільки розпалила війну. В цих умовах українські протезні підприємства розвивають потужності, а фахівці – безупинно навчаються, щоб дати шанс на нову руку чи ногу тим, хто її втратив. Однак чимало людей одразу їдуть за протезом за кордон, скептично ставлячись до можливостей української медицини. А дарма. Чому? Розбираємо детально.
Шанс повернутися до повноцінного життя після втрати кінцівки – це протезування. Чимало поранених за сталевими кінцівками прямують одразу до іноземної країни, не спробувавши отримати їх в Україні. Але чому теза про те, що протезуватися краще за кордоном, – насправді міф?
Олександр – військовослужбовець 10-ї гірсько-штурмової бригади. Він вільно йде і піднімається східцями, хоча у травні через поранення на Харківщині втратив праву ногу.
“Це були штурмові дії: виїхали резерви противника. Це були два танки, БТР. Завдали вогневого ураження, я дістав поранення, дуже важке, через яке не вдалось зберегти ногу”, – розповідає військовослужбовець.
Тепер замість втраченої кінцівки – протез. Його чоловік отримав від львівського підприємства. Після цього – реабілітація та тренування, цей етап Олександр уже завершує і згодом планує повертатися на військову службу.
А це – “азовець” Віталій. У цьому реабілітаційному центрі він проводить чимало часу, бо вдосконалює фізичну форму. Так відновлюється після втрати лівої ноги: під час оборони столиці він разом із побратимами зупинили наступ ворожих військ на ірпінському напрямку. Електронний протез поставили в Києві за державний кошт, хоча побратими рушили за кордон, мовляв, там протезуватися краще.
“Повернулися, сказали: все те саме, тільки є проблеми з мовним бар’єром, є також нерозуміння тих лікарів у тому, що вони працюють із звичайними травмами”, – каже Віталій Скідан.
Про можливості вітчизняної медицини Віталій дізнався на власному досвіді і вже звик постійно комунікувати з реабілітологами та протезистами.
“Спершу до протезиста заїжджаєш раз на тиждень, два рази на тиждень. Ти ходиш, розумієш, що тобі не подобається”, – розповідає боєць полку “Азов“.
Тобто це постійні консультації і відвідини фахівців – іноземних, якщо протез з-за кордону. Отож, Віталій вирішив протезуватися в Україні, бо тут його простіше налаштовувати та ремонтувати.
“Щоб твоя нога, що залишилася, або рука адаптувалася під протез, це досить тривалий період. Вона змінює форму, може збільшитися чи зменшитися в розмірі. Тоді треба робити заміну гільзи, коригування, налаштування різні. Тут це зробити набагато простіше і безкоштовно”, – переконує Віталій.
Директорка реабілітаційного центру в Києві Тетяна Грубенюк розповідає, що встановлювати й обслуговувати протез має одне підприємство.
“Якщо ви зробили протез за кордоном, то вам треба розуміти, що цей протез ви там і маєте обслуговувати, робити заміну якихось комплектувальних”,– зауважує директорка фонду “Відродження захисників України” Тетяна Грубенюк.
І справа не лише в обслуговуванні самого механізму. Багаторазова робота з кульшею, постійна реабілітація, робота з бойовою травмою – усім цим необхідно займатися упродовж всього життя. А якщо робити його за кордоном, то доведеться там проживати або постійно туди їздити. Не знають про це або ж не вірять у можливості української медицини – найчастіші причини, чому бійці обирають одразу закордонні клініки і платять там шалені гроші за протези.
Отримати сучасний, якісний протез, та ще й безоплатно можна і в Україні. Вітчизняна медицина значно просунулася уперед у галузі протезування із 2014-го, коли розпочалася війна.
“Це вже не 14-й рік, коли ми не знали, що робити, куди бігти. Скажімо там, це не наскільки було розвинено. Зараз є багато хороших протезних центрів, де ставлять хороші протези з хорошими комплектувальними”, – запевняє пані Тетяна.
Деякі компанії шукають благодійників або співпрацюють з іноземними фондами. Є і державна програма, за якою відшкодовують вартість протезу.
“Чи державне, чи приватне – це немає значення, бо є в нас 321-ша постанова, яка чітко визначена державою й компенсує цій фірмі, яка запротезує воїна”, – пояснює директор центру комплексної реабілітації “Галичина” Григорій Дунас.
Вітчизняні реабілітологи та протезисти безупинно вчаться в іноземних колег, тому рідко поступаються їм у майстерності. Показником якості є те, що на фронті чимало бійців зі сталевими кінцівками, які отримали в Україні. Більш як 70% бійців, які мають вітчизняні протези, за даними громадської організації “Простір можливостей”, хочуть повертатися на фронт.
Джерело:https://nova.net.ua/all-news/
